****
Увечері мене лишається, як у жменях води –
На півказки донечці, на півслова Богу…
І коли розчиняюся – проростають крізь мене сади,
І черешні цвітуть піді мною розлогі.

І немає ні відстані, ані межі,
Ані слова убогого, ані полови,
І – нічого одвічного, крім душі,
І – нічого потрібнішого від любові.

Проростаю із деревом, птахом лечу,
Сонцем бавлюсь на плесі, рікою стікаю,
І не стільки вже літ, і мене так не звуть,
І немає розпуки і болю немає…

І дороги туди ще ніхто не відтяв,
Де – ні часу, ні дна, де завжди я з Тобою.
Тільки потім так само прокинусь в життя,
Й – ані крил, ані сил, ані радості тої…
24.11.2014 р.