**** Увечері мене лишається, як у жменях води – На півказки донечці, на півслова Богу… І коли розчиняюся – проростають крізь мене сади, І черешні цвітуть піді мною розлогі. І немає ні відстані, ані межі, Ані слова убогого, ані полови, І – нічого одвічного, крім душі, І – нічого потрібнішого від любові. Проростаю із деревом, птахом лечу, Сонцем бавлюсь на плесі, рікою стікаю, І не стільки вже літ, і мене так не звуть, І немає розпуки і болю немає… І дороги туди ще ніхто не відтяв, Де – ні часу, ні дна, де завжди я з Тобою. Тільки потім так само прокинусь в життя, Й – ані крил, ані сил, ані радості тої… 24.11.2014 р.
|