I walk alone. Симфонія дощу

Ох ці вже очі,
Витріщені мов по рублю.
Що проти ночі
Я Господи тут роблю?
Невже так набридло життя і його плоди?
Мотало, крутило, і викинуло
Сюди,
Де темно і вітряно,
Де співають чужі пісні,
Де вікна чужі освітлені,
У пітьмі немов раю вогні.

Звичайне життя
Звідсіля видається чудом.
цікаво було б прожити його
як люди.
Мати сім'ю,
Не встрявати ні в яку сварку,
Їздити влітку на море,
Чи просто до Гідропарку.
Мати дітей,
Хизуватися їхнім успіхом.
Ходити, навіть в найбільшій біді,
з таким християнським усміхом,
з такою любовью, що притягує всіх як магнітом.
співати до болю
пісень за недільним обідом.
що там іще?

думки вимиває злива.
лишається справа.
ви там у далеких вікнах...
а чи не пішли б ви!
а втім...
куди б не пішли ви,
я бажаю вам щастя,
справжнього і довіку.

я бажаю вам щастя,
ближні і незнайомі.

тінь решітки нагадує грати.
стою під зливою.

краплі дощу зриваються вниз,
невловимі і невагомі,

як останні надії
покохати
і стати щасливою.