I walk alone. Симфонія дощу Ох ці вже очі, Витріщені мов по рублю. Що проти ночі Я Господи тут роблю? Невже так набридло життя і його плоди? Мотало, крутило, і викинуло Сюди, Де темно і вітряно, Де співають чужі пісні, Де вікна чужі освітлені, У пітьмі немов раю вогні. Звичайне життя Звідсіля видається чудом. цікаво було б прожити його як люди. Мати сім'ю, Не встрявати ні в яку сварку, Їздити влітку на море, Чи просто до Гідропарку. Мати дітей, Хизуватися їхнім успіхом. Ходити, навіть в найбільшій біді, з таким християнським усміхом, з такою любовью, що притягує всіх як магнітом. співати до болю пісень за недільним обідом. що там іще? думки вимиває злива. лишається справа. ви там у далеких вікнах... а чи не пішли б ви! а втім... куди б не пішли ви, я бажаю вам щастя, справжнього і довіку. я бажаю вам щастя, ближні і незнайомі. тінь решітки нагадує грати. стою під зливою. краплі дощу зриваються вниз, невловимі і невагомі, як останні надії покохати і стати щасливою. |