1

У тих півоній на осонні барва біла.
Я позичати мужа-Вітра не хотіла.
Сміявся:"Бджоло, не ревнуй, тепер – не модно.
На твій город вертатиму із Бара, Гродно".

...Тягли плачинди у подолах щедрі хмари.
Ти забарився, бо дощі, тривкі пожари.
Ти ніс в осінній Крим овес, покотиполе...
А проводжала сумота за три тополі.

2

Тобі сподобалися чайки, море, мушлі.
До мене жінка припливла, питала: "Муж ли...
Оставить можно для себя? Возьми цветочки.
Пойми меня, дурёху, будет в мае дочка".

Від тих півоній на осонні вже ні сліду.
А я по тебе не біжу, в Гурзуф не їду.
Пересипаю сіль морську, тасую фото.
Чи й досі схожий на чорнявця Ланселота...

Зотліли пелюстки, обіцяне забуте.
– Прости... - шепчу колишнім Вітра – Риті... Руті...
Гріхи відпущені, пішли прояви мовчки.
А по ріллі – зелений дим... ані слідочка.

Навчала сестронька ушосте чи уп`яте:
"Гладенько стеле, та стежина кострубата".
Я серце слухала, а не поуки мудрі.
Вже, кажуть, Вітер окошився в тундрі.

Саджу дерева грошові, плекаю фікус.
Не варто Вітра припинати – за чоловіка.


2015

з ілюстрацією
https://www.facebook.com/photo.php?fbid=936290446432127&set=a.136243329770180.23899.100001535411743&type=1&theater