1 У тих півоній на осонні барва біла. Я позичати мужа-Вітра не хотіла. Сміявся:"Бджоло, не ревнуй, тепер – не модно. На твій город вертатиму із Бара, Гродно". ...Тягли плачинди у подолах щедрі хмари. Ти забарився, бо дощі, тривкі пожари. Ти ніс в осінній Крим овес, покотиполе... А проводжала сумота за три тополі. 2 Тобі сподобалися чайки, море, мушлі. До мене жінка припливла, питала: "Муж ли... Оставить можно для себя? Возьми цветочки. Пойми меня, дурёху, будет в мае дочка". Від тих півоній на осонні вже ні сліду. А я по тебе не біжу, в Гурзуф не їду. Пересипаю сіль морську, тасую фото. Чи й досі схожий на чорнявця Ланселота... Зотліли пелюстки, обіцяне забуте. – Прости... - шепчу колишнім Вітра – Риті... Руті... Гріхи відпущені, пішли прояви мовчки. А по ріллі – зелений дим... ані слідочка. Навчала сестронька ушосте чи уп`яте: "Гладенько стеле, та стежина кострубата". Я серце слухала, а не поуки мудрі. Вже, кажуть, Вітер окошився в тундрі. Саджу дерева грошові, плекаю фікус. Не варто Вітра припинати – за чоловіка. 2015 з ілюстрацією https://www.facebook.com/photo.php?fbid=936290446432127&set=a.136243329770180.23899.100001535411743&type=1&theater
|