Широко заплющеними очами

Я дивлюсь у щілину поміж світами,

Бачу руку свою з кришталевою кулею

Омиває обличчя повітря минулого.

А у кулі імлисто, і робиться видно там –

Ти сидиш на краю парапету гранітного,

За спиною у тебе ріка золота,

Під рукою у тебе – опора моста.

Я дивлюсь у щілину поміж світами,

І у скронях кроваві гудуть тамтами,

Ти на гойдалці сидячи, тихо зітхаєш,

Доки з’явиться та, на яку ти чекаєш.

Доки з’явиться та – молода, березнева,

Золотава, як сонце, як ранок, рожева.

Широко заплющеними очами

Я пильную у кулю свою за вами,

Бачу щастя в очах твоїх, бачу провину,

Ти хапаєш на руки її, як дитину,

Ти кружляєш її, поглядаючи скоса,

Ви смієтесь, і я дістаю свою косу,

Щоб з обличчям скорботним, мов скушала дусту я,

Те зробити з тобою, що кухар – з капустою.

Я дивлюсь у щілину поміж світами,

Золотава ріка – мов картина в рамі,

Міст у сутінках тоне, і він підводиться,

Пропускаючи кулю, а куля котиться

В берегах, наче куля в стволі пістолі,

І у ній повертаються наші долі.