Веселенька бабуся випікала нам хліб.
Опадали шовковиці, сіявся кріп...
Колорадські жуки заповзали на тин...
Був цукрово-пташиним отой Яготин.

Там засмаглі рибалки, густі ятері...
Не погладиш телят вирлооких корів.
Не відломиш скоринки, не крикнеш: "Іще...".
Лиш бліда ностальгія, карміновий щем.

Лиш еклектика батька, огрійне "алло...".
Не потрапиш у досвіт, хоч гатиш кайлом.
Не наловиш у клітці рудій кроленят.
Не пошиєш спідниці із марлі - до п"ят...

Не відмолиш помилки, не склеїш плівок.
Режисер - задалеко, і зал той умовк.

Лиш портрети і ружа... Киянин-сусід
Йде у яр навпрошки між цапиних борід.
Новоспечений дачник не знає, що я
Загубила отут шлюбний перстень, ім"я.

"Драстуй!" - каже мені піврозвалений клуб.
Мимо сцени біжу - до осріблених труб...