Веселенька бабуся випікала нам хліб. Опадали шовковиці, сіявся кріп... Колорадські жуки заповзали на тин... Був цукрово-пташиним отой Яготин. Там засмаглі рибалки, густі ятері... Не погладиш телят вирлооких корів. Не відломиш скоринки, не крикнеш: "Іще...". Лиш бліда ностальгія, карміновий щем. Лиш еклектика батька, огрійне "алло...". Не потрапиш у досвіт, хоч гатиш кайлом. Не наловиш у клітці рудій кроленят. Не пошиєш спідниці із марлі - до п"ят... Не відмолиш помилки, не склеїш плівок. Режисер - задалеко, і зал той умовк. Лиш портрети і ружа... Киянин-сусід Йде у яр навпрошки між цапиних борід. Новоспечений дачник не знає, що я Загубила отут шлюбний перстень, ім"я. "Драстуй!" - каже мені піврозвалений клуб. Мимо сцени біжу - до осріблених труб...
|