Дзвінок дитині у неближній світ.
Минув вже тиждень, коли мав розмову.
«Ну що, дитинко, як ти там? Привіт.
Це твій татусь тебе турбує знову.
То як здоров’я, справи і життя?
Як там онуки і які проблеми?
Угу, угу. Дай Бог, щоб до пуття!» —
Тече розмова з теми і до теми.
Про все потроху, що в душі лежить,
Про все спитать, дрібниці не забути.
Хвилина ж за хвилиною летить.
Ох, як приємно рідний голос чути!
Наприкінці: «Що, що? А як тут ми?
Та як сказать... ще тягнем плуг потроху.
Якби ж то знать, де той кінець ріллі.
Та ще живі, й за це вже дяка Богу.
Телефонуй і ти, не забувай.
Та розумію ж: часу завжди мало.
Привіт усім! Бувай уже, бувай!» —
І щось у трубці слідом загарчало…
Дорослі діти свій торують шлях:
Ростять дітей, проблеми мають власні.
Любов до них у батьківських серцях
Довіку буде й після нас не згасне!