Ніколи не втрачаю оптимізму,
Та й я сьогодні вже кажу: "Але..."
Від владного оцього "пофігізму"
Уже недобре, а скоріше — зле.
Душа ятрить, як від осколку рана,
Від їхніх "реформаторських" ідей,
Які "несуть" вони з усіх екранів,
Тримаючи за бидло нас, людей.
Всі ці "реформи" — лиш  війна за владу,
Хто більше вхопить й швидше утече...
І думка, що ми знов обрали ЗРАДУ,
Немов напалмом мозок мій пече.
Ніколи оптимізму не втрачаю...
Мої ж слова ти, Господе, прости:
"Коли ж ми цю "гидоту" поховаєм
І, видужавши, почнемо рости?"