Ніколи не втрачаю оптимізму, Та й я сьогодні вже кажу: "Але..." Від владного оцього "пофігізму" Уже недобре, а скоріше — зле. Душа ятрить, як від осколку рана, Від їхніх "реформаторських" ідей, Які "несуть" вони з усіх екранів, Тримаючи за бидло нас, людей. Всі ці "реформи" — лиш війна за владу, Хто більше вхопить й швидше утече... І думка, що ми знов обрали ЗРАДУ, Немов напалмом мозок мій пече. Ніколи оптимізму не втрачаю... Мої ж слова ти, Господе, прости: "Коли ж ми цю "гидоту" поховаєм І, видужавши, почнемо рости?" |