Герої не вмирають. Вони відлітають від нас у небесну блакить, щоби там у вселенському безмежжі янгольськими сотнями захищати рідний край від демонів зла. Щоби очистити небесний простір від брехні і бруду, яким його вимазували антихристи на протязі десятиліть, від слідів смертоносних ракет, запаху пороху і тротилу. Вони формують небесні батальйони помсти, щоб по волі Творця покарати нечестивців за знущання над рідним краєм, за злочини перед людством і Богом. Їх понівечені тіла вертаються до зажурених осель і всі населені пункти зустрічають героїв з почестями, яким би позаздрили навіть найвидатніші полководці, якби вони повертались живими. Але вони повертаються на останню зустріч з рідними і близькими у цинкових гробах, щоб притулити наостанок до прострелених грудей жменьку рідної землі, якій вони віддали найдорожче - власне життя. Будьмо достойними наших небесних ангелів! Вічна пам"ять Героям! "Пливе кача по Тисині..." Під знаменом жовтосинім по дорозі в рідну хату везуть вбитого солдата. Шлях той встелено квітками, свічі селами й містами і живих ряди та вдячних. Сумно, боляче і лячно, не від ворога лихого - від його зневаги Богу, від жорстокості і злоби ніби дружнього народу. "Погину я в чужім краю..." За Вкраїну помирають щодня новії герої і їх путь в небесні сотні крізь серця пройде скорботні, біль змішається із гнівом і нові загони смілих на січ вийдуть за Вітчизну. Будем відправляти тризну за убитих побратимів коли ворог в бою згине та здобудем перемогу. Ну а зараз по дорозі у бронежилеті з цинку їде герой. Раптом: " Си-н-к-у!" - розітяло неба плесо, мати впала під колеса. і дружина, ледь живая, вже не плаче, не ридає - гладить домовину мовчки й пригорта до серця дочку. А син старший обняв матір і шепоче: "Тату, тату, виросту - помщусь вражині!" "Пливе кача по Тисині.." |