Герої не вмирають. Вони відлітають від нас у небесну блакить, щоби там у вселенському
безмежжі янгольськими сотнями захищати рідний край від демонів зла. Щоби очистити
небесний простір від брехні і бруду, яким його вимазували антихристи на протязі десятиліть,
від слідів смертоносних ракет, запаху пороху і тротилу. Вони формують небесні батальйони
помсти, щоб по волі Творця покарати нечестивців за знущання над рідним краєм, за злочини
перед людством і Богом.  Їх понівечені тіла вертаються до зажурених осель і всі населені
пункти зустрічають героїв з почестями, яким би позаздрили навіть найвидатніші полководці,
якби вони повертались живими. Але вони повертаються на останню зустріч з рідними і
близькими у цинкових гробах, щоб притулити наостанок до прострелених грудей жменьку
рідної землі, якій вони віддали найдорожче - власне життя. Будьмо достойними наших
небесних ангелів! Вічна пам"ять Героям!


"Пливе кача по Тисині..."
Під знаменом жовтосинім
по дорозі в рідну хату
везуть вбитого солдата.
Шлях той встелено квітками,
свічі селами й містами
і живих ряди та вдячних.
Сумно, боляче і лячно,
не від ворога лихого -
від його зневаги Богу,
від жорстокості і злоби
ніби дружнього народу.
"Погину я в чужім краю..."
За Вкраїну помирають
щодня новії герої
і їх путь в небесні сотні
крізь серця пройде скорботні,
біль змішається із гнівом
і нові загони смілих
на січ вийдуть за Вітчизну.
Будем відправляти тризну
за убитих побратимів
коли ворог в бою згине
та здобудем перемогу.
Ну а зараз по дорозі
у бронежилеті з цинку
їде герой. Раптом: " Си-н-к-у!" -
розітяло неба плесо,
мати впала під колеса.
і дружина, ледь живая,
вже не плаче, не ридає -
гладить домовину мовчки
й пригорта до серця дочку.
А син старший обняв матір
і шепоче: "Тату, тату,
виросту - помщусь вражині!"
"Пливе кача по Тисині.."