Виникаю доступний у формах, без шор абсурду.
Як легко осліпитись привидом, а не примарою у словах.
Ніколи не відмовляю собі у жертвенних враженнях,
багатих колекцій  душі від щойно вичитаних віршів.

Неповторність цінніша за тлінність народу-невдахи.
Мені, вільному, не сходитися  з ордою по вулицях міста.
Для вдалого виправдовування старих забавних казок,
я тиняюся вишуканими кулуарами втраченої влади.

Який могутній світ з міцними примарами на всі боки.
Забавна істота стрімко лунає за рукава  широкого Бугу.
Я дозволяю собі те, чого не може дозволити жоден поет
у найпотаємніших глибинах душі – цинізм над собою.

Халепа перетворює весь абсурд у вітер, а бунт катів - у бурю.
Здається, все гранично просто,  з дурості дурня дурна  уява.
Вбиваючи пам’ять про СРСР, я німію, витягую із серця стрес,
Страшне виростає з розтрощених заводів, фабрик, амбіцій.

Занепокоєно розмахуюсь на поле сіячів безсмертників.
Приречена пам’ять, одні парадокси, до яких ще не звик.
Вихолощений з голої душі, безмежно щедрую на всяку любов.
Каюсь за жертви, мені потрібні  дзвони і  живі душі-дзвонарі.