Радощі бавляться помаранчами на дітях.
Навідують світлі враження з-під клавіш.
Все натхненніше  привиди в нетрях фантазують.
Ще що лірикам відомо?  Що покійники –
випускники школи життя, і зовсім не ідіоти.
Чому все більше в мені тлінного  –  еге ж,  прекрасне?
Те, що  чудове, палаюче,  вічне,  – це світ, що буде!
В кулуарах казок – є спогади про приємний смак.
Світло стало вічним в’язнем  в розкошах програшів.
Знову дзвони подорожчали у своїй правоті на свято.
Широким натурам – не надали привілеїв на каяття.
А кому   тепер  ця  прихована дуля  у чужій кишені?
З будильника видно більше, - ніж бачу - спокус.
Незамінних істот немає в речах, -   у світі є жертви!
За наслідками дурниць – в дорозі, шукаю гіпотезу,
тому подобається  мовчати,  непоміченим жити.
Гарячкують ревнощі від голих цифр – це підозра зуміти.
Але скільки таких, як той, хто ще не натякнув на помилку?
Цього року лаври не дозріли, тому терни  стали дорожчими.
Мені великі спіралі не дають спати, а малі – у гуморі.
Реклама ловить    мережу, виняткові  іскри надії.
Фейсбук бере думою  – пунктиром по стрічці смайлів.