Запалюють свічки мені не всує, Та образ твій обкурює знов дим, – Не хочу знати я, що час лікує, Що все минає разом з ним. Повік я не врятуюсь від спокою, Бо що було в душі не вернеться ніяк, Не знаючи, вона взяла з собою, – Спочатку в порт, а потім – у літак. Запалюють свічки мені не всує, Та образ твій обкурює знов дим, – Не хочу знати я, що час лікує, Що все минає разом з ним. В душі моїй – невидима пустиня, – Не стійте, бо не забринить у ній струна! Пісень уривки там і павутина, Бо найцінніше все давно взяла вона. Свічки запалить вечір цей не всує, Та образ твій обкурює знов дим, – Не хочу знати я, що час лікує, Що все минає разом з ним. В душі моїй – маршрути без дороги, Шукайте в ній – і знайдете там лиш Дві напівфрази, напівдіалоги, – А незабутнє – Франція, Париж… Свічки запалить вечір хай не всує, Та образ твій обкурює знов дим, – Не хочу знати я, що час лікує, Що все минає разом з ним. 1968 *** Мне каждый вечер зажигают свечи, И образ твой окуривает дым, – И не хочу я знать, что время лечит, Что все проходит вместе с ним. Я больше не избавлюсь от покоя: Ведь все, что было на душе на год вперед, Не ведая, она взяла з собою – Сначала в порт, а после – в самолет. Мне каждый вечер зажигают свечи, И образ твой окуривает дым, – И не хочу я знать, что время лечит, Что все проходит вместе с ним. В душе моей – пустынная пустыня, – Ну что стоите над пустой моей душой! Обрывки песен там и паутина, – А остальное все она взяла з собой. Теперь мне вечер зажигает свечи, И образ твой окуривает дым, – И не хочу я знать, что время лечит, Что все проходит вместе с ним. В душе моей – все цели без дороги, – Поройтесь в ней – и вы найдете лишь Две полуфразы, полудиалоги, – А остальное – Франция, Париж… И пусть мне вечер зажигает свечи, И образ твой окуривает дым, – И не хочу я знать, что время лечит, Что все проходит вместе с ним. 1968
|