Запалюють свічки мені не всує,
Та образ твій обкурює знов дим,  –
Не хочу знати я, що час лікує,
Що все минає разом з ним.

Повік я не врятуюсь від спокою,
Бо що було в душі не вернеться ніяк,
Не знаючи, вона взяла з собою,  –
Спочатку в порт, а потім  – у літак.

Запалюють свічки мені не всує,
Та образ твій обкурює знов дим,  –
Не хочу знати я, що час лікує,
Що все минає разом з ним.

В душі моїй  –  невидима пустиня, –
Не стійте, бо не забринить у ній струна!
Пісень уривки там і павутина,
Бо найцінніше все давно взяла вона.

Свічки запалить вечір цей не всує,
Та образ твій обкурює знов дим,  –
Не хочу знати я, що час лікує,
Що все минає разом з ним.

В душі моїй – маршрути без дороги,
Шукайте в ній  –  і знайдете там лиш
Дві напівфрази, напівдіалоги,  –
А незабутнє – Франція, Париж…

Свічки запалить вечір хай не всує,
Та образ твій обкурює знов дим,  –
Не хочу знати я, що час лікує,
Що все минає разом з ним.
1968


***
Мне каждый вечер зажигают свечи,
И образ твой окуривает дым, –
И не хочу я знать, что время лечит,
Что все проходит вместе с ним.

Я больше не избавлюсь от покоя:
Ведь все, что было на душе на год вперед,
Не ведая, она взяла з собою  –
Сначала в порт, а после – в самолет.

Мне каждый вечер зажигают свечи,
И образ твой окуривает дым, –
И не хочу я знать, что время лечит,
Что все проходит вместе с ним.

В душе моей – пустынная пустыня, –
Ну что стоите над пустой моей душой!
Обрывки песен там и паутина, –
А остальное все она взяла з собой.

Теперь мне вечер зажигает свечи,
И образ твой окуривает дым, –
И не хочу я знать, что время лечит,
Что все проходит вместе с ним.

В душе моей – все цели без дороги, –
Поройтесь в ней –  и вы найдете лишь
Две полуфразы, полудиалоги, –
А остальное – Франция, Париж…

И пусть мне вечер зажигает свечи,
И образ твой окуривает дым, –
И не хочу я знать, что время лечит,
Что все проходит вместе с ним.
1968