*   *   *
Так не цілують.
Так – жалять безвинно,
Вприскують тугу нахабно і ніжно,
Щоб по усіх розтеклася судинах
Тиха печаль, грішна.

Щоб причаїлась невидима оку,
Серцю незрима, вуху не чутна
Пристрасть – як річка шумка і глибока,
Ніжність терпка – отрута.

Все буде так, як завжди і донині,
В галасі буднів, поразок і зрушень,
Тільки б тонке і уперте коріння
Перший цілунок не вп’яв у душу!

Так не цілують, - привчають чекати,
Так - приручають до слова скупого,
Щоб, як земля, була благодатна
Для зерна молодого.

Так не цілують, а – цілять пряно
У серцевину, у магму плоті,
Щоби ходила ночами п’яна,
Як на світанні примари ходять.

Щоби між нами тонка, але пружна
Осінь напнулась хмільна і гаряча…
Ні, не цілуйте мене у душу!
В губи ж мої – тим паче!
  6.11.2011