* * * Так не цілують. Так – жалять безвинно, Вприскують тугу нахабно і ніжно, Щоб по усіх розтеклася судинах Тиха печаль, грішна. Щоб причаїлась невидима оку, Серцю незрима, вуху не чутна Пристрасть – як річка шумка і глибока, Ніжність терпка – отрута. Все буде так, як завжди і донині, В галасі буднів, поразок і зрушень, Тільки б тонке і уперте коріння Перший цілунок не вп’яв у душу! Так не цілують, - привчають чекати, Так - приручають до слова скупого, Щоб, як земля, була благодатна Для зерна молодого. Так не цілують, а – цілять пряно У серцевину, у магму плоті, Щоби ходила ночами п’яна, Як на світанні примари ходять. Щоби між нами тонка, але пружна Осінь напнулась хмільна і гаряча… Ні, не цілуйте мене у душу! В губи ж мої – тим паче! 6.11.2011
|