1

Одне  і  теж  все  сниться  чомсь  мені:
що  ніби  я  десь  в  просторі  літаю,
ізвідти  нашу  Землю  розглядаю,
наче  й  не  я  зовсім  то.  Хоча  -  ні!

Раз  так  усе  у  сні  виразно  бачу  -
то,  певно,  я...  та  дивно  то,  неначе
я  не  такий,  мертвіший  як  усі!

У  сні  оглянув  ближнії  планети,
повз  мене  в  даль  проносяться  ракети
і  метеори,  як  бенгальськії  вогні.

Чумацький  шлях  руками  весь  обмацав,
архангелу  подав  на  срібну  тацю,
яко  офіру,  думи  ці  свої,
що  з  ночі-в-ніч  проходять  в  моїм  сні,
як  кадри  фільму,  строгі  і  сумні.

                  2

Згори  Земля  глядиться,  наче  м'ячик,
що  дітвора  забула  у  дворі  -
займив  на  собі  фарби  голубі
і  серед  зір  вогненних  мирно  скаче.

А  придивившись,  то  побачиш  там,
що  той  яскравий  колір -  тільки  шарм,
бо  є  і  плями,  і  хтось  тужно  плаче.

Один  на  ній  живе,  маєтки  стачить.
а  інший  всім  й  собі  життя  партачить
і  у  душі  якийсь  суцільний  хлам.

А  є  і  треті  -  вірять  обидвом,
самі  не  вміють  битися  зі  злом,  
чекають  або  кари  із  небес
або  виляють  хвостиком,  як  пес,
бо  певно  легше  жити  в  світі  псом.

                    3

І  їх,  цих  третіх,  більшість  на  Землі.
Їм  би  навчитись  керувать  собою,
щоб  проти  зла  ставати  вмить  до  бою
і  гартувати  дух  свій  у  борні.

Та  чи  вони  загрались  тою  грою,
чи  то  спідручніше  безликою  гурбою
охороняти  чийсь  княжий  трон.

Трапляються  й  у  них  поводирі,
але  вони,  як  правило,  одні,
бо  рідко  хто  полізе  на  рожон.

Ще  час-від-часу  трісне  десь  терпець
і  тисячі  відважниїх  сердець
під  заклики  проворних  отаманів
встають  за  правду  і  тріщать  кайдани!..
та  зводиться  все  згодом  нанівець.

                    3

І  знов  смиренно  просяться  служить,
поводирів  карають  привселюдно,  
порив  до  волі  нарікають  згубним
та  мріють  як  до  старості  дожить.

Лише  окремі  йдуть  аж  до  кінця
поки  отруйна  порція  свинця
не  обірве  до  волі  звабний  шлях.

Так  було  все,  так  є,  з  покон  віків
повторюється  з  точністю  до  грама  -
така  гірка  й  жорстока  голограма,
чи  то  примара  з  тих  тривожних  снів.

Збирається  лиш  біль  у  них  в  серцях
і  тріпотить,  як  полонений  птах,
але  нашийники  й  намордники  нові  
вже  приміряють  в  княжому  дворі,
ховають  недосказане  в  літах.


                    4

І  той  гіркий  невисказаний  біль,
збивається  в  тверді  клубки-скелети,
збирається  зі  всіх  кінців  планети,
злітається,  як  кулі,  звідусіль.

Ще  дужче  зарядившись  негативом
від  тих  гріхів,  що  пострічав  десь  дивом,
стає  їдким  й  пекучим,  наче  сіль.

Обрісши  ще  й    ненавистю  і  злом,  
стає  клубок  клекочучим  ядром,
чекає  лиш  коли  запалять  гніт.

Та  мовчки  все  це  споглядає  cвіт:
один  поважно  пише  заповіт,
а  інший  попри  нього  напролом
біжить,  аж  іскри  розсипа  кругом,
а  той  зарився  в  землю,  наче  кріт.

                    5

Але  коли  тих  ядер  тисячі
розкидані  й  уже  горять  квачі,
що  вже  от-от  їх  мають  запалить  -
мене  у  сні  пекуче  то  болить.

І  я  вже  тут  живіщий  всіх  живих
щоб  докричатись  з  снів  своїх  німих,
щоб  розбудити  совість  уночі.

Щоб  спам"ятати  заразом  всіх  трьох:
«У  нас  один  лиш  цар  -  то  Господь  Бог!
Облиште  гратись  у  князів  і  псів!

Бо  коли  хтось  запалить  отой  гніт
то  на  шматки  розколеться  весь  світ
і  вже  ніхто  ніколи  не  збере,
не  вкаже  що  є  добре,  а  що  зле
і  не  напише  більше  заповіт...
------------------------------

...Я  просипаюсь  й  витираю  піт.