Лава витісняє мене на узбережжя, а потім у місто. Я у строкатій одежині, називаюся ідолом Лову. У лави якийсь олов'яний знак стирчить із сумки. Бачу засмаженого скульптора біля спалених будівль. Бачу в телескопі білозубий, чорноголовий хмарочос. Попіл засипає мощену вулицю, як перлами жертви. Тече хвороба дорогами і я розбиває золоту чарку. Тримаючи в долонях старі кандали, я розбиваю їх. Від перцю на вустах йде посмішка, і сахаються мене вулиці. Посмішка - ключ від дверей, що відкриває будь-який сезам. Скалка в очах - жертва сріблом за протоку живого запаху. Зараз чую сонце, і всі підкорені щури, таргани, коти тікають до околиць, розбитих на нижчі течії живої лави. Мігрують стовпи, щити, вікна, авта звісились, на них атланти. Очі витріщилися необмежені сяйвом на плаваючі ворота. Зниклі з базарів розсіялися, мовляв, сягнув чужак яви, Серпанкові асфальтові татуювання змиває у металургію міста. Рало кочує у лаві. Свояка наймають до ратуші мобілкою. А чужак гарує горілим паром, вплітаючи стрічку в небо. Павуки осідлали гончарний круг, втрачаючи залишки розуму. На чолі міста не залишається жодного ідола - через добу і я... Ту-ту… На складі заховано пшеницю, а бабло - в кендюсі. Щури розрили вали, у горбатого звело надії на несучі стіни. Шалена навала на перші поверхи і півкруги меморіалу знесло. Сюди на вулкан бажань летять круки. Дуля в кишені. Закатав довгі рукава. Оголені руки, довгі пальці злились зі зброєю на крилах - фортеця моя - воля! У кулаці стиснуте серце, грошей – не треба, я вільний. Ухватив за поводок і міцніше ліг на вітер – сонце у фарах тягнеться вулицями, линва з вулканічного скла, а в очах. Джунглі хламу - чорне волосся, тривога знищена за спорожнілими. Ні дітей, ні горобців, ні мрій, ні зречень, одна окупація землі. Відбитки хмар на зведених дахах: ява на відстані моєї душі. Обличчя – спіральні жили, зображення чорного нападу, Золото бань, як ні в чому не бувало,освітлює палаючу ниву. На всю ширину чорні Стожари, задер підборіддя до Шляху. Обернув літа і жар разом з усіма примарами пролетів Аж до стелі, розвів крила, долі землі скинув на живих. Мої очі по ходу набираються неба, світлом та пурпуром, За золотом сонця бачу нове мирне спорядження із білого. На карті польоту всюди провід окупації лави. Бачу легкість в русі, живий вулкан, - я ще живий. І слина гірка в горлі - воля, розбита, а що навкруги. У гирлі річки нуртує вода, не скінчиться ніколи. Місто, я гордий тим, що стою на новій межі багаття, сповнений духу гордих бродячих та літаючих котів.
|