Німий



Три цілих вихори спалахнули і онімів мій світ.

На плаcі опудалів чекають знахар  і відьма.

Знову метнувся під дощ уві сні  білий дід.

Вивернув мару, і запитала вогню ружа біла.



Верстали баберу-долю і  ладан з його руки.

А  у ворожки співав небіжчик химерy живих.

Три роки – три дні ходив цей навіжений волик.

І градівник терзав щодуху   сиву й стожилу.



Пропахли натхненням дахи, з гостинних кімнат

виносли гнізда орлят. І мряка була німа.

Брехав  на всі зуби мороз, і губи кусав мій переляк.

Передрамення ховалось у сонячних яслах.



Біла лебідка,  метелиці  крила  на смугах ...

Підлий відзвук вихорів навздогін свище, як сміх.

Найкрасивіший негідник за всіх прожив в Матюжах!

Цю випадкову криву  провів Велетнів вік.



Червоний вогник на чорній дошці –

яскраві блискавки пише.

Невже, їй-Богу, ти онімив… світе мій?