Я бачу вас у зоряних садах,
Як ви ідете небом України.
А Слово перейшло глибокий шлях,
І в таїну сховалося дитинно.

І хто до нього серцем доторкнувсь,
Його ніколи більше не забуде.
Лише душа стривожена чомусь
І день, і ніч літатиме повсюди.

Впаде на сад її крилата тінь,
На мить одну повернеться минуле.
І закарбує пам’ять поколінь
Ці імена, яких ми не забули.

Бо Слово вийшло на великий шлях,
І нам відкрилась тайна триєдина.
Замислений, у зоряних садах –
Ви бережете волю України.

Вдивляючись у синю далечінь,
По-батьквіськи вітаєте нащадків.
І молодого духа височінь
Вони не поміняють на манатки.

Нам ще б снаги й розкрилля зрілих дум,
Вогню в серця, щоб надихав неспокій,
Щоб тік по жилах животворний струм,
Щоб кликав день новий і ясноокий.

Бо перед нами цей глибокий шлях,
Його пройшли ви в сонячну годину,
Щоб відпочивши в зоряних садах, –
Іти високим небом України.