В оркестрі  сонця – срібні сурми ранку
З кларнетами й тромбонами злились,
А візерунки білого серпанку
Пливуть під ніжну музику увись.

В оркестрі  сонця, в злагоді гармоній,
Немов струна, невидима є нить,
Що кличе мою душу до симфоній,  –
Вона, як флейта сонячна, бринить.

В оркестрі  сонця, в кожному акорді
Є незбагненна, вічна таїна.
Куди ж тепер сховатися негоді?
Цвіте у душах сонячна весна!

В оркестрі  сонця забринять планети,
Лише б не пропустити  той момент,
Коли зберуться разом всі поети , –
І з'явиться нежданно диригент.

В оркестрі  сонця зріє грім овацій,
Мабуть, такого ще не чув ніхто,
І вихорем – фінал без варіацій,
Крізь душі до космічного плато...

В оркестрі сонця не шукай спокою,
І не чекай, бо там його нема,
До нього йдуть стежиною крутою,
Коли покличе голосна сурма.

В оркестрі сонця – радості по вінця,
І не зміліє синє джерело.
Невже гадаєте, що в нас провінція?
Не притупилось  гостре чересло.