В оркестрі сонця – срібні сурми ранку З кларнетами й тромбонами злились, А візерунки білого серпанку Пливуть під ніжну музику увись. В оркестрі сонця, в злагоді гармоній, Немов струна, невидима є нить, Що кличе мою душу до симфоній, – Вона, як флейта сонячна, бринить. В оркестрі сонця, в кожному акорді Є незбагненна, вічна таїна. Куди ж тепер сховатися негоді? Цвіте у душах сонячна весна! В оркестрі сонця забринять планети, Лише б не пропустити той момент, Коли зберуться разом всі поети , – І з'явиться нежданно диригент. В оркестрі сонця зріє грім овацій, Мабуть, такого ще не чув ніхто, І вихорем – фінал без варіацій, Крізь душі до космічного плато... В оркестрі сонця не шукай спокою, І не чекай, бо там його нема, До нього йдуть стежиною крутою, Коли покличе голосна сурма. В оркестрі сонця – радості по вінця, І не зміліє синє джерело. Невже гадаєте, що в нас провінція? Не притупилось гостре чересло.
|