Вагай, сковзарику,
         щє ніц не скорик,
щє до коріння буде нам  скоринь!
        Щє писень* в бога
Майже не спілий,
          на вбогу користь,
і речна  погань,
           чобітком суворим,
           щє не зазнала
                    шляшу**  
           доліличу повінь:
Щє є на залишку  
           задух  
                   сумлінця,
       нашоршить струм'я, як колись…
А, заки – вип'ємо
             на сурмний сувій згоди;
Най, навіть, зрясна…
      Не сором, облиш.
Диви, як, поцупки, йде грець***  
                                  питома:
Завада не зніячить скон  
              вагомий,
Аж, доки
     опришків неситую судому  
                  не всмокче  
                  в пасощі
Збагна спориша міць…


*писень – від писання, тай від «писок», теж.

**шляшу – від шляху, тай, від того, теж, який трафить.

***грець – може не всі пам’ятають про те, що гречка тому так зветься, що – від греків.
«грек(ць)» - то майже калька, з турецького «френк», тобто – «з ойкумени», для наших предків,
то – з півдня, з Криму.
Ну, і, звісно, той «грець», що, «най би, взяв» )))