Вагай, сковзарику, щє ніц не скорик, щє до коріння буде нам скоринь! Щє писень* в бога Майже не спілий, на вбогу користь, і речна погань, чобітком суворим, щє не зазнала шляшу** доліличу повінь: Щє є на залишку задух сумлінця, нашоршить струм'я, як колись… А, заки – вип'ємо на сурмний сувій згоди; Най, навіть, зрясна… Не сором, облиш. Диви, як, поцупки, йде грець*** питома: Завада не зніячить скон вагомий, Аж, доки опришків неситую судому не всмокче в пасощі Збагна спориша міць… *писень – від писання, тай від «писок», теж. **шляшу – від шляху, тай, від того, теж, який трафить. ***грець – може не всі пам’ятають про те, що гречка тому так зветься, що – від греків. «грек(ць)» - то майже калька, з турецького «френк», тобто – «з ойкумени», для наших предків, то – з півдня, з Криму. Ну, і, звісно, той «грець», що, «най би, взяв» )))
|