о яка ти моя і ніколи моєю не будеш
мабуть світ замалий мабуть мало мене залишилось
для тертя і нестям а все більш для гріха і облуди
я для сили ще є та не стане мене для несили
у якій ти стоїш і мовчання у темряву горнеш
я тебе ще не знав тільки мабуть же мабуть колись я
уже чув ці слова і боров цю жагу непоборну
поборов і поліг переміг і вдесяте скорився
як ти стрімко стоїш як безжально ти подихом глушиш
як твій одяг тонкий вичахає погашеним гнітом
наші четверо крил наші світлом заюшені душі
так було сто разів так ніколи не буде на світі
я врятую тебе я зітхну і цигарку дістану
хай тремтить і снує і бджолою летить через пітьму
поки втомиться ніч поки ширше розкриються рани
хай летить і тече хай бринить у твоїм верховітті
ти до мене як сад ти як сад до дощу притулилась
дивен шум зелен шум я в тобі наче море у мушлі
переважую світ щоб із сили стекли у несилу
наші четверо крил наші світлом заюшені душі