«Перебендя старий, сліпий,
Хто його не знає?..»

Тарас Шевченко

Ранок рану заграви роз‘ятрив
і старий Перебендя згадав,
як розпалював бластером ватри
і на флаєрі чумакував,
     як тягнув за собою крізь нетрі зірок
     мегатонни небес, гігабайти думок.

Та вантаж свій ніколи не гудив,
як і мандрів палючий пристріт,
а віщав не провіщене всюди,
де траплявся його зореліт,
     з випадковістю снів на орбіті крутій,
     з необхідністю всіх випадкових подій.

Космодроми allegro і presto
себе грали в вогню та луні
і бриніли  в сузір‘їв оркестрі
Перебендині позивні,
     поєднавши поезії складність святу
     і космічної праці земну простоту.

Тому всі, родом хто з Бетельгейзе
чи залюднив хто Альдебаран,
простір слухали в кожному рейсі,
наче мушля – живий океан,
     адже навіть в сплетінні зневіри та вір
     до землі ближче серце, а мозок – до зір.

Згас неон над сільськими ланами,
пил космічний уніс буревій,
над антен голубими млинцями
паперовий хитається змій
     і вгрузає у ранок його вже пригод
     український кобзар…
     Галактичний рапсод.