Нема що робити...
Рахую зорі.
Мов сонна дитина,
Слухняний весь.
І лід борисфенський такий прозорий,
Що видно на дні:
Хто втонув, живе...

Он блиснула рибка, чи шабля давня...
Загадуй бажання:
А мо’, здійснить?..
Чи вовк, а чи вітер гуля у плавнях?
Реальність усе це, чи давні сни?

Здається, що п’ю я вино із рога
І люльку палю,
І грішу, й пишу
Калиновим соком
Листи до Бога,
Але не за ту межу...

Мені ще й отута хоч тяжко, – світло.
Я в білій сорочці.
Кохана... друг...
Бабуся прислала сільське повидло.
Битву я виграв, програвши гру.

Одні зреклися, нові з’явились...
Шляхетні друзі,
Такі – мов кров.
Цвіте коріння.
Складаю крила
І – воскресаю знов...

21 січ. 11.