Нема що робити... Рахую зорі. Мов сонна дитина, Слухняний весь. І лід борисфенський такий прозорий, Що видно на дні: Хто втонув, живе... Он блиснула рибка, чи шабля давня... Загадуй бажання: А мо’, здійснить?.. Чи вовк, а чи вітер гуля у плавнях? Реальність усе це, чи давні сни? Здається, що п’ю я вино із рога І люльку палю, І грішу, й пишу Калиновим соком Листи до Бога, Але не за ту межу... Мені ще й отута хоч тяжко, – світло. Я в білій сорочці. Кохана... друг... Бабуся прислала сільське повидло. Битву я виграв, програвши гру. Одні зреклися, нові з’явились... Шляхетні друзі, Такі – мов кров. Цвіте коріння. Складаю крила І – воскресаю знов... 21 січ. 11.
|