Печалі скрутить вихор чи видиво сумне —
Тебе благаю тихо: «Не покидай мене…
Не розривай узори надій… Веди, сіяй…
Згасають навіть зорі, без тебе — згасну я…»

Обрала шлях боліда гаряча голова,
Не дай, не дай зітліти обпаленим словам…
І рваним ритмом танго мить далі освіти…
Але чи знаєш ти, як помирає ангел?..

Він помирає… мовчки…

Колись (давно тим паче) я якось закуняв
І уві сні побачив... небесне цуценя.
Його стрибки невдалі, дитячість ворушінь —
Його ти пригортала так ніжно до душі.

Як заздрив цуценяті у ті хвилини я,
Тебе хотів обняти, ти — квітонька моя.
Ти — радість і отрута, з тобою я щодня
Пестливим хочу бути небесним цуценям.

І щастя не з-за гаю тебе не омине,
Лиш мовчки я благаю: «Не покидай мене…»
Ти прикриваєш вічка в блаженстві простоти…
Лизну тебе я в щічку й куди захочеш ти…

І буде нам так любо, так ніжно на землі,
Я зацілую губи й розтанеш ти в імлі…
Для тебе втратить час лік в тумані і в росі,
Як питиму по краплі п’янкий любовний сік.

Мов перший цвіт мімози після зими сія,
Прекрасна ти в знемозі, бо біля тебе — я…
Й на вушко урочисто ще прошепчу тобі
Слова прості і чисті: «Бе-бе. Бу-бу. Бі-бі…»