Микола ШошанніНЕБЕСНЕ ЦУЦЕНЯПечалі скрутить вихор чи видиво сумне — Тебе благаю тихо: «Не покидай мене… Не розривай узори надій… Веди, сіяй… Згасають навіть зорі, без тебе — згасну я…» Обрала шлях боліда гаряча голова, Не дай, не дай зітліти обпаленим словам… І рваним ритмом танго мить далі освіти… Але чи знаєш ти, як помирає ангел?.. Він помирає… мовчки… Колись (давно тим паче) я якось закуняв І уві сні побачив... небесне цуценя. Його стрибки невдалі, дитячість ворушінь — Його ти пригортала так ніжно до душі. Як заздрив цуценяті у ті хвилини я, Тебе хотів обняти, ти — квітонька моя. Ти — радість і отрута, з тобою я щодня Пестливим хочу бути небесним цуценям. І щастя не з-за гаю тебе не омине, Лиш мовчки я благаю: «Не покидай мене…» Ти прикриваєш вічка в блаженстві простоти… Лизну тебе я в щічку й куди захочеш ти… І буде нам так любо, так ніжно на землі, Я зацілую губи й розтанеш ти в імлі… Для тебе втратить час лік в тумані і в росі, Як питиму по краплі п’янкий любовний сік. Мов перший цвіт мімози після зими сія, Прекрасна ти в знемозі, бо біля тебе — я… Й на вушко урочисто ще прошепчу тобі Слова прості і чисті: «Бе-бе. Бу-бу. Бі-бі…» |
2002 © Микола Шошанні |