Хай той не-я, що мешкає в мені
збира манатки й викликає тачку
і якось сам розв’язує задачку,
де далі занапащувати дні

блуканнями довкола сенсу рачки,
незмогами сказати «так» чи «ні»,
і патосом по вуха у лайні,
і нападами поспіху і срачки.

Та я — не він, і годі вже про це.
Його борги дірявлять мій рахунок,
як дзеркало викривлює лице.

Я автор. Він — зіпсований малюнок,
ескізик на картоні олівцем…
Чому ж цей ланос і в руках пакунок?