сутінь тече тобою чи ти протікаєш сутінь
хтозна та ти кричиш далі текти не хочеш
час перекинув віття віття закрило очі
все що тебе рятує те й убиває хлопче
стане колись подейшлим те що було майбутнім

ти знаєш коли почався задовго іще до себе
хітоном твоїм земля прив’язувалась до неба
три молоді богині в пружках його ховались
метелики їхніх повік твої золотили ребра
пергою сипалась хіть бики і троянди спали

сяяли ті золочини сонцем яскріло тіло
краяли ті золочини серце твоє трояке
перше було тривожне і зацвітало білим
друге було гаряче і розкривалось маком
третє було твоє і вистрибнути хотіло

його не пускала шкіра била в усі литаври
трьома голосами вкрита трьома голосами гнана
вона тебе обростала потріскувала срібляно
вона не хотіла смерті вона не приймала кари
бо в часі де ти почався і досі ще хлопче ранок

лишень одвернутись варто бики і троянди змовкнуть
мисливиця богорівна наллє свої очі гнівом
ти бігтимеш ти спіткнешся так начебто ненароком
і поки стечеш ти кров’ю і поки наллєшся соком
ти чутимеш як голосять її золоті тятиви

коли вже настане вечір і ти проростеш із хмизу
і час западеться в землю твоїми квітками п’яний
вже більше не буде рано а значить не буде пізно
ти чутимеш як течеш ти і зверху течеш і знизу
нарешті течеш як хочеш розкуто і нездоланно