1
їх троє було
червоних
на ружах стояли
сонце клювали
золотилися
стояв дід на межі
сіяв дід самосад
у пшеницю заходив
перами підперізувався
лягав дід у дворі
головою в поріг
ногами до колодязя
дереза його крала
а що старший квіт обтинав
середульший листя обшморгував
наймолодший коріння рвав
вставав дід у дворі
та куди тій горі
та шапкою об землю кидав
аж  у колодязі гупало
сідав дід на ослін
трьома гребенями
смерть розчісував

2
так вона і пішла
кавуновий огуд за нею всох
і відра поржавіли
дід соняхи посадив
щоб на грядку виходили
дорогу їй перепиняли
дід хустку бабину витяг
і на корбі зав’язав
хай тільки хтось до двору
а вона як залопотить
а дід уже й тут
бородою наосліп
кухвайкою наопаш
чоботами навпаки
а півні йому косу несуть

3
було в діда троє синів
кучерявих литих полив’яних
дівчата до них
сокоріли в осокорах
та ж біда
що не перуть їм сорочки
то й утоплять
що не вплетуть ромену в кучері
то й пов’яне
що не шиють їм рушника
то ружі на ньому чорніють
а ружі чорніють
а колодязь гухкає
а хата очима в землю дивиться
дід на Бога
страшно Господи
а Бог свічкою затуляється
як пішли сини
а дід назирці
за двадцять верст
чорні пера знайшов і закопав
за тридцять білі
а за стонадцять
золоті
загорнув у землю
поцілувавши
та й пішов додому
та й повис на тину
порожнім глеком
довго вітер у ньому сміявся

4
так і живе триста літ
сидить біля колодязя
на ослоні
торкається хустки
поки очима у воду дивився
поки вода очі й забрала
поки лягав ліктем на цямрину
поки вріс лікоть
мов дід а немов колодязь
вода у ньому мертва блищить
кругом тумани ходять
а пішли вже з нами
дід сміється
чорта вам лисого
тепер я не встану

душа дідова
полотном на колінах лежить
на весну
зацвітає чорними ружами
місяць над ними ножем висить
хоче зрізати
дереза руки простягає
заглушити хоче
ще й тумани йдуть
заморозити

півні горло деруть
півні шпорами тнуть
півні крилами б’ють
не дають
не дають