Нанизуються роздуми на нитку,
Чергуються із намистинням снів.
Ховаєш плечі під пливку накидку
З мережива невимовлених слів
І ніч збираєш пазли із Учора,
Роздумливо вдивляєшся у рань
У зимне ложе барви мандрагори,
У миготіння днів календаря.

Твої світанки - лиш набридлі старти
Рокованих забігів: прокид... спурт.
Всі вечори - обшарпані плацкарти,
А ніч – рука, притиснена до вуст,
І лід очей, що дивляться сумливо
На макраме із планів і турбот,
На темінь, що чорніш за чорносливи,
На чорноту зіяючих пустот...

Всі розмисли у вервицю збираєш,
За рядом - ряд... І меркне горизонт.
Не відшукати у тій нитці краю,
Де зав’язалось вузлище гризот.





---------------------------------------------------------------------



                                                 Вадим Друзь

Нить

Твои раздумья нижутся на нитку,
перемежаясь бусинами снов.
Ночами зябко кутаясь в накидку
из кисеи невысказанных слов,
ты собираешь пазлы из былого
всё более раздумчиво смотря
на злую неприветливость алькова
и суету листов календаря.
Твои рассветы - это только старты
очередных забегов по кольцу,
твои закаты - жесткие плацкарты,
а ночь - ладонь, прижатая к лицу
да холод глаз, взирающих тоскливо
на макраме из планов и забот,
на темноту, темнее чернослива,
на черноту зияющих пустот.
Свои раздумья в чётки собирая,
перебирая их за кругом круг,
не отыскать тебе у нити края,
где завязался узел этих мук...