Нанизуються роздуми на нитку, Чергуються із намистинням снів. Ховаєш плечі під пливку накидку З мережива невимовлених слів І ніч збираєш пазли із Учора, Роздумливо вдивляєшся у рань У зимне ложе барви мандрагори, У миготіння днів календаря. Твої світанки - лиш набридлі старти Рокованих забігів: прокид... спурт. Всі вечори - обшарпані плацкарти, А ніч – рука, притиснена до вуст, І лід очей, що дивляться сумливо На макраме із планів і турбот, На темінь, що чорніш за чорносливи, На чорноту зіяючих пустот... Всі розмисли у вервицю збираєш, За рядом - ряд... І меркне горизонт. Не відшукати у тій нитці краю, Де зав’язалось вузлище гризот. --------------------------------------------------------------------- Вадим Друзь Нить Твои раздумья нижутся на нитку, перемежаясь бусинами снов. Ночами зябко кутаясь в накидку из кисеи невысказанных слов, ты собираешь пазлы из былого всё более раздумчиво смотря на злую неприветливость алькова и суету листов календаря. Твои рассветы - это только старты очередных забегов по кольцу, твои закаты - жесткие плацкарты, а ночь - ладонь, прижатая к лицу да холод глаз, взирающих тоскливо на макраме из планов и забот, на темноту, темнее чернослива, на черноту зияющих пустот. Свои раздумья в чётки собирая, перебирая их за кругом круг, не отыскать тебе у нити края, где завязался узел этих мук...
|