| Я би мала радіти тільки сонцю і вітру, підставляючи руки, підставляючи щоки
 під розпечені звуки, і стояти так доки
 моє серце не стане сонцем;
 дурна макітра
 переповниться кольорами, і я впаду
 у траву, розкинувши руки безмежно широко,
 проросту землею, мов за останнім вироком,
 і щоб біле чоло у росі,
 неначе в поту…
 
 …тихо буде так тихо буде так тихо так,
 в довгих кучерях зеленітиме портулак…
 доки впущені руки мої
 не зламають стеблину –
 теплого молочаю зелену спину,
 й відчаю молоко із нього рікою
 зіллється в мене… я зроблюся гіркою…
 щоб йому [!...]
 трохи легше
 вмиралось за_так.
 …
 І лежатиму, і дивитимуся на мак,
 буду думати: молочай не такий простак,
 бо найкращі у цьому світі вмирали теж
 від безжально зламаних меж.
 
 …
 А коли осядуть дурні думки в голові,
 говорити до мене прийдуть мертві й живі,
 скажуть: бачиш зламану квітку в м'якій траві?
 Це – останнє, що ти у світ по собі залишиш,
 і ніякі твої інсайти, якійсь там вірші,
 геть не варті одної зламаної стеблини…
 Слово в слово.
 І підуть. Рипнуся йти за ними,
 тільки так і не встану, лежачи ниць на спині,
 із очима, які застигли, дивлячись вгору...
 Бо небо мені
 на хвильку удасться морем,
 а хмари - білою піною, слиною білою
 гуру кульбабок.
 
 ....він володіє силою
 сонце в руках тримати, носити в волоссі;
 бачити світ, як бачать бджоли і оси –
 вічно-великим-нічим далеко внизу там…
 Людей же, моря, країни – первісним супом,
 єдине важливе в якому –
 краплина меду…
 
 ...він володіє даром писати веди
 трав і річок на землях кольору чаю,
 чорного,
 гіркого, немов молочай і…
 
 знає мене як інший ніхто не знає,
 в губи цілує,
 й тільки один прощає
 
 очі мої
 …………......кольору
 ……………………............молочаю
 
 небо моє
 …………….......кольору
 ………………………..............молочаю
 
 руки мої
 ………............кольору
 …………………...................молочаю
 |