Я би мала радіти тільки сонцю і вітру,
підставляючи руки, підставляючи щоки
під розпечені звуки, і стояти так доки
моє серце не стане сонцем;
дурна макітра
переповниться кольорами, і я впаду
у траву, розкинувши руки безмежно широко,
проросту землею, мов за останнім вироком,
і щоб біле чоло у росі,
неначе в поту…

…тихо буде так тихо буде так тихо так,
в довгих кучерях зеленітиме портулак…
доки впущені руки мої
не зламають стеблину –
теплого молочаю зелену спину,
й відчаю молоко із нього рікою
зіллється в мене… я зроблюся гіркою…
щоб йому [!...]
трохи легше
вмиралось за_так.
…
І лежатиму, і дивитимуся на мак,
буду думати: молочай не такий простак,
бо найкращі у цьому світі вмирали теж
від безжально зламаних меж.

…
А коли осядуть дурні думки в голові,
говорити до мене прийдуть мертві й живі,
скажуть: бачиш зламану квітку в м'якій траві?
Це – останнє, що ти у світ по собі залишиш,
і ніякі твої інсайти, якійсь там вірші,
геть не варті одної зламаної стеблини…
Слово в слово.
І підуть. Рипнуся йти за ними,
тільки так і не встану, лежачи ниць на спині,
із очима, які застигли, дивлячись вгору...
Бо небо мені
на хвильку удасться морем,
а хмари - білою піною, слиною білою
гуру кульбабок.

....він володіє силою
сонце в руках тримати, носити в волоссі;
бачити світ, як бачать бджоли і оси –
вічно-великим-нічим далеко внизу там…
Людей же, моря, країни – первісним супом,
єдине важливе в якому –
краплина меду…

...він володіє даром писати веди
трав і річок на землях кольору чаю,
чорного,
гіркого, немов молочай і…

знає мене як інший ніхто не знає,
в губи цілує,
й тільки один прощає

очі мої
…………......кольору
……………………............молочаю

небо моє
…………….......кольору
………………………..............молочаю

руки мої
………............кольору
…………………...................молочаю