Буває вірш заломистим, глибоким.
Бува мілким, немов морська губа.
Буває зимним, як  пластівень льоду.
Бува палким - як вістря сірника.
Бува, що вірш тріпоче машкарою,
Вуаллю, що нікчему прикрива.
Бува – бряжчить, немов у склянці соя,
Чи торохтить, як в шибу – градопад…

Буває вірш, який підняти б - стягом!
Буває вірш - мов сяйво маяка.
Буває вірш - напутливий, повчальний -
Глевкий, немов ощипок житняка.
Буває вірш гнилим, немов розбовток,
Бува пахким, немов черемхи цвіт!
Буває він посвідченням юродства.
Бува летить, як із рушниці - шріт...

Знайомець мій, відомий травознавець,
Зело шукає, що підсилить хист.
Гризе аїр... А вірш його – мов лямець.
Я роздивляюсь папороті лист...

„ Ти ж  зліпок із лиця Тутанхамона
Обрала - не рослину - за взірець!..”-
Сміється в північ муза.
                                Я холону...
Кладу словник і аркуш на стілець.