Буває вірш заломистим, глибоким. Бува мілким, немов морська губа. Буває зимним, як пластівень льоду. Бува палким - як вістря сірника. Бува, що вірш тріпоче машкарою, Вуаллю, що нікчему прикрива. Бува – бряжчить, немов у склянці соя, Чи торохтить, як в шибу – градопад… Буває вірш, який підняти б - стягом! Буває вірш - мов сяйво маяка. Буває вірш - напутливий, повчальний - Глевкий, немов ощипок житняка. Буває вірш гнилим, немов розбовток, Бува пахким, немов черемхи цвіт! Буває він посвідченням юродства. Бува летить, як із рушниці - шріт... Знайомець мій, відомий травознавець, Зело шукає, що підсилить хист. Гризе аїр... А вірш його – мов лямець. Я роздивляюсь папороті лист... „ Ти ж зліпок із лиця Тутанхамона Обрала - не рослину - за взірець!..”- Сміється в північ муза. Я холону... Кладу словник і аркуш на стілець.
|