о як летіли ми у полі
ані душі ні мотоцикла
як литки наші литки голі
з роси вихоплювались криком

як ти на стегна мені впала
своїми пальцями тяжкими
немовби хтось осині жала
із вітру в груди мені вкинув

твоє цідилося волосся
мою розстрілювало шию
а ніч закутана у просо
гарячим диханням душила

аж зорі повернулись боком
аж просо збільшилося втричі
у небо кинувся високе
твій ошалілий черевичок

було нас двоє чи одно вже
ми вже не знали достеменно
нам кров безрога і безбожна
зубами грузнула у венах

спадали нам похилі стебла
шорсткими язиками в вічі
і місяцем стояв у небі
твій кришталевий черевичок