Цей незайманий аркуш, Вітре,
Нагадав мені „сніг” торішній.
Я тебе забуваю... Віриш?
Я тлумила бажання грішні.

Знов ромашки ясніють на луках.
Я любов уквітчала ними.
Я несла їй довіру... Ти – муки.
Я плекала у лоні сина...

Ти сміявся:”Пахучий сніг…”
То ж тернові пелюстки летіли!
А любов – за білявий поріг...
В жорна променів злинуло тіло.

Чом злетіла? Боялась морозів
І занесених снігом доріг.
Фіолетові літери-роси
Будять паростки снів на зорі...