...була ти... Інгеборгою… весною...
Примхливою… тендітною… блідою…
Згиналася граційно в реверансах…
Читали лорди полум"яні станси...
А ти ішла байдужно у світлицю...
Щоночі прилітав білявий лицар,
Він силою не мірявся в турнірах…
Доземно в бурю нагинав раїни…
Волосся мав пахке... вуста жагучі...
Шугав безстрашно із мостів на кручі...
Він окриляв тебе й пелюстя крину...
Ти пам"ятаєш... голубу одрину?

- Живе не в замку пишному - між віттям!
Вільготність Вітру дати в спадок дітям? -
Прорік твій батько - сивий, можновладний.
Закуйте залицяльника в кайдани!
Його угіддя - хмари, зброя - крила…

Я чув... тоді ти попросила стило...
Знайшлись умільці - Вітра закували…
У полі квіти у жалобі в’яли.
Зів’яла й Інгеборга... Сум безкраїй...
                             
- То де ж мій лицар?
                               - Ліс цього не знає...
Борвій чорнявий шарпає тополі...
Мо"... кипарисом виріс... на роздоллі...