Перепиняєш путь... Куйовдиш чуб...
Лице вкриває червня позолота…
Іще морозить свіжий дотик губ,
Ворушиться у дощ жаги марнота.

Показуєш світлину, де ми вдвох –
Жар-птаха юна й кучерявий Вітер.
Бігуча наша стріча, наче кров.
Не будеш руки у окриллі гріти!

„Ця кралечка пече солодкий хліб…”-
На лаві гомоніли хмари ближні.
Сіріла у сільничці мокра сіль…
В лице сміялась "мій!" блідава Хвища…

Упало Сонце за щербатий пруг…
Пугукали сичі…
                          Росла полова.…

Перед тобою в натовпі стою.
Закутуєш у шмат габи Любові…

О, ні... Удруге я не втрачу глузд!

Повзе,
           сюрчить
                         довженний
                                           синій
                                                   потяг…
Мене вже кличуть.
                              Відпусти!
                                               Іду,

Немов приречена -          
                             по сходах
                                                ешафоту.