Українець
(за В.Сосюрою)


...Бій відлунав. Більшовицькі знамена
Затріпотіли на станції знов.
І до юрби полонених
Сам комісар підійшов.

Аж до кісток пропікає очима.
Хлопці стоять перед ним, як мерці.
П’яно хитається смерть перед ними,
Холодно блима наган у руці.

– Есть мазепинцы средь вас? Я же знаю…
Всем уготовлена пули печать!..
Стиснуто губи в останнім одчаї.
Всі полонені мовчать.

– К нам кто желает, парняги вы русые?..
В юности грех умереть…
Все же вокруг неделимое, русское…
Смирно!!! Смеяться не сметь!..

Сволочи!.. Нет, не уйти вам от кары…
Да прокленет вас родимый ваш край!..
Вийшов один і сказав комісару:
– Я українець! Стріляй!