| Светлана-Майя ЗализнякВ обійми ночі...| 1 
 А я згорну свої пелюстки,
 Хоча світило ще в зеніті.
 В тенета розпачу бискучі
 Я запливла, Осоте.
 Сіті...
 Так плачно в них!  А із пригірка
 Від заздрощів Полин щипає.
 Не хочу мед згірчити. Віриш?
 До мене бджілка ще літає.
 
 Лелія біла - чорну тугу
 Я переллю в журливі вірші.
 Складаю
 спроквола
 пелюстки…
 Вони вночі у Сонце вірять.
 
 2
 
 Де ж заводь тиха? Це ж - болото!
 Довкіл буяє лепеха…
 Сюди жаскі анциболоти
 Бояться, милий мій, ступать…
 В грузькім багнищі звізди стигнуть,
 А прагли трав, пісень і хвиль.
 Усі чуття мої - найвищі -
 Це… метушня ефемерид.
 
 Щербатий місяць косить мрії -
 І опада липка роса.
 Осіння мжичка влітку сіє…
 Надії бджілка не літа:
 Вже стала здобиччю філанта,
 Що здатен висосати рій.
 Її смарагдові крилята
 Змітали сум із жовтих вій.
 Едему прагла…
 Це ж - болото.
 - Засни… - шерхоче лепеха.
 
 Прощай навік, гінкий Осоте:
 В обійми ночі квіт зліта…
 
 3
 
 Квіт тамариску, це вже - небо?
 Леліє простір голубий…
 - Це - берег Мар… Отут поети
 Щоніч блукають сам-один…
 
 Легенький поштовх…
 Плин у Вічність?
 Супокій квіт мій огорта…
 В листку верби примара-Вірність,
 Сльозу індигову ковта…
 Чому ж ти скімлиш? Ти - свобідна.
 - Закуйте в ланці! Краще скін.
 Любов зів’яла на землі ще…
 Отам, де все з"їдає тлін.
 Серед болота, взявши вудку,
 Просився в човен злий Обман…
 
 Вже схлипів Вірності не чути.
 Цікаво: день чи ніч - в землян?
 Кому ж мій янгол-охоронець
 (Він є в людей, людців, лілей)
 Розкаже сагу про чесноти?
 Який безлюдний мій едем-
 Відрадний закут...
 „Я” не вмерло!
 Сховалось "Я" -  від віл і вил,
 "Я" чує шелех очерету...
 І чорногуза білих крил.
 
 
 
 ------
 віла - русалка.
 
 
 
 | 
 2003Полтава
 © Светлана Зализняк |