1

Я третю днину відчуваю вірш.
Із дощової п’ятниці - вагітна.
Загострюється зір, згубився ніж...
Порум"яніли помисли й ланіти…

Рахманний муж цих змін не поміча.
Взуваю золотої барви мешти.
Згоряє день…
                      За шторами смерка…
Ще вірш – в мені, ще містом вештаюсь…

2

Моя вагітність – не розпусти плід.
І муж земний до тяжі не причетний.
Тече
         із серця
                      (це ж – пологи!)
                                             крів,
Обарвлюючи хмари і бескеди…

За сповитуху – Північ. Ось - маля.
Чим заплачу за поміч, тиші линву?
Дитя моє вона благословля,
Батує гостролезо пуповину…
Несе не брязкотельця, а болід.
Шепоче:"Колихай...
                           І будь обачна..."
Комусь вона зруйнує живопліт,
Когось зачинить у оселі дачній,
Комусь – колиску, зраду чи хреста,
Комусь – дорогу через оболоні…

Кричить мій вірш у сповитку листа...
Є лиш сльоза. Йому б... хоч краплю моні.